CANactions


Зустрічаючи інше: сторітелінг та етика

Інтерв'ю з Мануелем Франсіско Суса
Зустрічаючи інше:
сторітелінг та етика
Інтерв'ю з Мануелем Франсіско Суса
Мануель Франсіско Суса—практик і дослідник у сфері документалістики та портретної фотографії, аспірант в London University of the Arts. Напередодні семінару, присвяченому взаємозв'язку сторітелінгу та етики, він обговорив з CANactions важливість розповіді як дослідницького методу та комунікативної навички.
CANactions: Ви живете в Україні вже кілька років. З чим це пов'язано?

Мануель: Зараз я проводжу більшу частину свого часу між Лісабоном, де знаходиться моє головне ательє, Лондоном, через університетські зобов'язання, та Києвом, де я займаюсь дослідницькою роботою. Я приїжджаю до Києва вже майже 10 років. Вперше я відвідав це місто як турист у 2010. У 2014 році, після революції, я вирішив залишитися на більш тривалий термін. У тому ж році я зробив документальний проект «За межами площі», а потім познайомився з іншими регіонами на Сході й Півдні країни. З тих пір я буваю тут регулярно. Але я думаю, що питання полягає у тому, чому за весь цей час мої Українська та Російська все ще настільки погані. На це у мене немає ані відповіді, ані жодного виправдання.

Що надихає вас у вашій практиці?

Я надихаюсь багатьма прикладами та у безлічі місцях. У літературі чи інших сферах, у роботах авторів та дослідників у суміжних областях, творах моїх вчителів та друзів, а також багатьох практиків, які дійсно провокують та розширюють кордони вже відомого. Все це пов'язано, насамперед, з моїм розумінням медіуму як місця зв'язку та комунікації з іншими. Зокрема, портретний живопис—той жанр, де ти існуєш віч-на-віч з іншою людиною. Ці відносини і взаєморозуміння для мене дуже важливі, саме тому моя практика і дослідження тяжіють до цієї сфери.

У чому полягає значимість сторітелінгу?

Це дуже складне питання. Існує багато різних міркувань, з яких я спробую сформулювати відповідь. Насамперед, історії є невід'ємною частиною людського буття. Історії говорять і допомагають формувати те, як ми розуміємо світ і розповідаємо про наше життя й досвід, а також про життя інших. На більш глибокому рівні наша власна ідентичність—це і є історія, яка розвивається і є відповіддю на найголовніше питання: «Хто ви?».

На більш загальному рівні, це частина наших мрій і прагнень, культур і спільнот, політичних дій і наших особистих історичних зв'язків. Практика сторітелінгу допомагає визначити, хто ми є такі за своєю сутністю. Коли ми говоримо про розповідання історій, тут завжди присутні питання репрезентації й етики. Таким чином, це практика, яка створює і забезпечує можливості мислення, сприйняття і дії, саме тому її значення є як етичним, так і екзистенціальним, невіддільним від нашого буття у світі.

Які переваги сторітелінгу як методу дослідження та комунікативної навички?

Використання оповідання в наукових дослідженнях може сприяти більш всебічному виробництву знань і дає перевагу в розумінні різних способів знання зі збору необроблених даних. Цей метод також може враховувати і надавати уявлення, що контекст дослідження означає як для дослідника, так і для учасників, яким чином їх досвід пов'язаний як з дослідженням, так і один з одним. Дослідження, засноване виключно на оцінці набору критеріїв, визначених дослідником, може ігнорувати, маргіналізувати та відхиляти думки та знання інших, тоді як історії відображають індивідуальність і життєвий досвід. Вони можуть відкрити дослідження для діалогу зі значеннями й інтерпретаціями, які привносять у нього інші учасники своїм різним розумінням концепцій і цілей дослідження. Практика столітелінгу створює особливі відносини між дослідженням і його аудиторією.

Яка історія вразила вас найбільше останнім часом?

Поняття «вразити» може мати багато різних значень, і під сюжетом ви можете мати на увазі новинний сюжет, вигаданий текст, документальний фільм або поєднання будь-чого. Це може означати багато типів історій, водночас історії часто є комплексним поєднанням. У художній літературі мене дуже вразили кілька фільмів—«Рома» Альфонса Куарона і «Фантастична жінка», чилійський фільм про молоду жінку—трансгендера. У науковій літературі я би відзначив дві книги, які особливо цікаві через їх підхід до усної історії. Вони об'єднують доповіді, взяті з докладних інтерв'ю, які редагуються в оповіданнях від першої особи: «Lavil», збірник історій з Гаїті після нещодавнього землетрусу, і «Palestine Speaks», з історіями про життя в окупації.
Текст: Олена Возняк