CANactions
Переосмислення територій, що постраждали внаслідок катастроф: сценарії майбутнього Чорнобиля
Протягом тижня в Києві проходив воркшоп "Happy, Healthy Chornobyl", присвячений дослідженню нових способів мислення про природу, моделей культурологічного представництва та нових концепцій навчання на кейсі Чорнобиля.

Куратори воркшопу: Петер Венстра (Peter Veenstra) — ландшафтний архітектор та один з засновників LOLA landscape architects, Джейсон Хілгефорт (Jason Hilgefort) — міський дизайнер та керуючий партнер Land+Civilization Compositions, а також Хуліан Рестрепо (Julian Restrepo) — архітектор та засновник колумбійського бюро TALLER. Вони активно працюють над спільними проектами, беруть участь в багатьох міжнародних конкурсах, здобувають премії та відзнаки світової спільноти. Про воркшоп у Києві, перспективи та проблеми Чорнобиля, а також місію та призначення архітектора вони розказали CANactions під час візиту до Києва.
Петер Венстра та Хуліан Рестрепо під час презентації результатів воркшопу в Києві
CANactions: Вітаємо з перемогою у міжнародному конкурсі в Шеньчжені, Китай. Це не вперше, коли ви працюєте разом. Чи є у вас рецепт успішної співпраці? Хто за що відповідає?

Джейсон Хілгефорт — Ми троє представляємо різні офіси, тому ніби відповідаємо за різні сфери: я міський дизайнер, Пітер — ландшафтний архітектор, Хуліан — архітектор. У нас багато спільних інтересів, думок та уявлень щодо дизайну. Зрештою, ми хороші друзі і дійсно можемо обмінюватись ідеями відкрито та добре поєднувати творчий процес.

Хуліан Рестрепо — Ми живемо на різних континентах та маємо спілкуватись під час роботи. Тому дуже важлива спільна методологія, сталі принципи та основи, щоб завжди знати, що робити у кожній ситуації.

Петер Венстра — Ми працюємо разом вже 5 років. Основа будь-якого партнерства — спілкування та розуміння один одного. Саме комунікація є запорукою успішної роботи в команді.
Петер, Хуліан та Джейсон обговорюють поточні проекти
Який ваш базовий підхід, коли ви починаєте роботу над новим проектом?

Петер — Нам усім притаманний авантюризм та цікавить відкриття та вивчення нових територій. Місцеві особливості та характерні риси, які ми знаходимо під час роботи, дуже надихають. Так чи інакше, нас об'єднують цікавість та свого роду голландський підхід — бути максимально зрозумілим у перекладі своєї концепції у форму. Я думаю, що ці дві речі складають творчий процес.

Як ви визначаєте свою місію як архітектора на сьогодні?

Петер — Я не вірю в одну місію для всіх архітекторів. З одного боку, є амбіції займатись цікавими проектами та створювати чудові речі. З іншого, багато дискусій про глобальну роль архітекторів та про те, як ми можемо своєю діяльністю та проектами вдосконалювати та змінювати світ на краще. Саме ця складова професії важлива для мене.

Джейсон — На мій погляд, традиційна ідея Архітектури є дуже формальною. Форма все ще має значення - ви завжди прагнете зробити щось прекрасне, адже саме краса приваблює людей у речах та просторах, які ви створюєте. Але системи, що лежать в основі цього, подібні до інфраструктурних, екологічних, політичних або економічних потрібно обов'язково враховувати. Якщо ви керуєте багатьма проектами та при цьому ігноруєте ці фактори, втрачається можливість створити щось більше для проекту. Такі системи для мене набагато важливіші форм.
«Щасливий, здоровий Чорнобиль» не стільки про утопію, скільки про можливість.
«Щасливий, здоровий Чорнобиль». Назва воркшопу достатньо провокативна та утопічна. Про що цей воркшоп?

Хуліан — Я думаю, нам потрібно більше утопій. Серйозно. В минулому утопії керували розвитком, наукою, рухали архітектурно-концептуальний дискурс вперед. Ми стали занадто практичними. В багатьох країнах, зокрема в Україні чи Колумбії, постійно скаржаться: «Ні! Це неможливо. Я не зможу це зробити». Кожен вважає себе особливим і водночас впевнений, що не можна нічого зробити у своїй країні. Прикро бачити це кожного разу у все молодших людей, які мають бути ідеалістами за своєю суттю.

Джейсон — Україна відома в усьому світі історією Чорнобиля. Вивчення цієї теми має величезний потенціал. Чорнобиль — це можливість показати людям їх помилки, проаналізувати, обміркувати їх та рухатись вперед. Цей приклад може стати моделлю для інших місць, як відновити наслідки зробленого нами.

Чи може цей «втрачений пейзаж» бути віднайденим знов? Як можна буде відновити та використовувати ці величезні території в майбутньому?

Петер — Поїздка до Чорнобиля змінила наше початкове уявлення про перспективи та загрози території. Ми були вражені, наскільки бурхливо там розвивається туризм — з 500 до 1500 турів за останній рік. Все це перетворюється на шоу із перевдяганням, кружками, що світяться у темряві, та іншими рекламними атрибутами. Історія Чорнобиля — одна з найважливіших у сучасній цивілізації. Існує дуже великий дисбаланс між цією значимістю та банальністю відвідування території. Така зростаюча популярність туризму є однією з найбільших проблем на даний момент, тому ми і запитуємо себе, як ми можемо знайти більш значущі способи зробити цю територію доступною, контролюючи, щоб нові розробки не вибірково колонізували місцевість, а перетворювали її на загальне та доступне місце.

Зараз архітектори все більше залучаються до військових проблем. Кожного разу, коли в новинах трапляється катастрофа, там завжди спостерігається потік дизайнерів, це як бізнес-можливість для них. Але нас цікавлять ті світові катастрофи, які або забуті, або відбуваються настільки повільно, що навіть не сприймаються як загрози, хоча потребують такої ж уваги та рішучих дій по припиненню.
Фотозвіт із поїздки до Чорнобиля від Хуліана Рестрепо
Які та чиї дії важливі у виявленні таких катастроф та ліквідації їх наслідків? Яка роль архітекторів, дизайнерів, планувальників у цих процесах?

Петер Перш за все, тут має бути залучений уряд. Ми приділяємо особливу увагу економіці стихійного лиха. Аналогічно до військової існує економіка катастроф, коли всі задіяні у процесах вирішення проблеми. Саме в цьому я бачу величезний потенціал, а також один зі шляхів покращання ситуації. Я дійсно бачу аналогію з військовими операціями на Близькому Сході, де мова йде не про скидання бомб, а про будівництво шкіл, навчання місцевої влади самоорганізації тощо.

Джейсон — Спеціалісти, які вивчають Чорнобиль, і ті, хто мають владу та вплив на кожному рівні - міжнародні організації, місцеві організації — всі вони можуть принаймні почати говорити та пояснювати людям, хто є відповідальним, до кого звернутись, хто залучений у процес, звідки гроші та ін. У цьому просторі занадто багато різноманітних акторів і в цьому полягає проблема.

Петер — І добре, що є люди з великою енергією і цікавими ідеями, які зрештою можуть змінити цей простір.

Джейсон — Чорнобиль — це магніт для дуже різних людей, які цікавляться подібними місцями так, як ми.
Поширювати інформацію про те, що відбувається, щоб люди могли розпочати розмову про ті чи інші проблеми, є невід'ємною частиною ролі архітектора.
Джейсон Хілгефорт позитивно оцінює зміни у Києві та настроях молоді
Чи плануєте ви наступні дослідження цих питань?

Петер — Ми працюємо над книгою, присвячену Чорнобилю, яка буде містити не тільки результати цього воркшопу, але і всю зібрану нами інформацію, щоб можна було отримати повні враження з деталями цієї місцевості.

Джейсон — Це не просто воркшоп, а частина великого дослідження Чорнобиля, перший крок того, над чим ми працюємо.

Ви не вперше в Києві. Як, на ваш погляд, змінилось місто та люди за ці роки?

Хуліан — Я бачу, що відбувається багато змін. Можливо, не так швидко, як хотілося, але я також розумію, що велике починається з дрібних речей. Дуже багато нових розробок та досягнень, і все це дає мені гарне відчуття, що зміни на краще.

Джейсон — Коли я вперше відвідав Київ до Революції, то настрій був такий: «Це неможливо, ми цього не можемо зробити». Минулого року відбулась кардинальна зміна у молоді та новому поколінні: «Ні, ми маємо вплив, ми можемо щось зробити. Можливо, ми не можемо змінити все, але ми збираємось змінити наші міста та країну на краще». Цього разу я дійсно бачу фізичну різницю в місті, в тому, як воно працює, багато ентузіазму щодо українського. Дуже простий приклад — ресторани. В них переважає українське пиво, український сир, українська кухня. Люди беруть національні рецепти та оновлюють, адаптують їх. Можливо, приклад досить примітивний, але молоді люди кажуть: «Я пишаюсь тим, що я українець. Я можу створити щось відповідне мойому корінню та водночас свіже та цікаве». Для мене така зміна є надзвичайно важливою і захоплюючою.
Текст: Олена Возняк
Фото: Марго Дідіченко
Презентація результатів воркшопу "Happy, Healthy Chornobyl"